Для ТЕБЯ - христианская газета

Легенда про святого Брендана
Проза

Начало О нас Статьи Христианское творчество Форум Чат Каталог-рейтинг
Начало | Поиск | Статьи | Отзывы | Газета | Христианские стихи, проза, проповеди | WWW-рейтинг | Форум | Чат
 


 Новая рубрика "Статья в газету": напиши статью - получи гонорар!

Новости Христианского творчества в формате RSS 2.0 Все рубрики [авторы]: Проза [а] Поэзия [а] Для детей [а] Драматургия [а] -- Статья в газету!
Публицистика [а] Проповеди [а] Теология [а] Свидетельство [а] Крик души [а] - Конкурс!
Найти Авторам: правила | регистрация | вход

[ ! ]    версия для печати

Легенда про святого Брендана


У стародавні часи на березі великого моря стояв монастир на ім’я Клуан Ферт. Жили в цьому монастирі монахи – веселі, добрі і віддані своїй справі люди. З ранку до пізнього вечора вони молилися у невеличких кам’яних каплицях, переписували старовинні книги для бібліотек, доглядали за худобою та бджолами, возилися на городі та садочку, а також частенько ходили по навколишніх селах, розповідаючи людям про Бога, про Сина Божого Ісуса Христа, про пречисту Божу матір та святих людей, які життям своїм дали приклад іншим, як жити почесним та побожним життям.
Настоятеля, який керував цим монастирем, звали Брендан. Багато років прожив він на землі, багато чого бачив, але зберіг у серці своєму любов до Бога та до людей. Для монастирської братії Клуан Ферта став він другим батьком, який завжди міг дати мудру пораду, втішити у горі або застерегти від гріха. Знали й любили його і люди в тій країні – а звалася та країна Ірландією, і розташована вона була на великому острові, який лежав на самому краю землі. У західні береги Ірландії били потужні хвилі Великого Моря, і ніхто не знав, чи є у цього моря край, а якщо є, то що на цьому краю знаходиться. У старовинних казках розповідали про чарівну країну за океаном, де живуть феї-чарівниці, а на березі замість піску лежать діаманти та смарагди. Неможливо для простої людини, казали легенди, подолати безкраю водну пустелю, подолати бурі та шторми, оминути підводні скелі та врятуватись від морських чудовиськ, але найсміливіші герої пускалися у мандри, щоб нарешті досягнути омріяного краю, де зустрічали його прекрасні чарівниці. І залишались ці герої навіки у тих краях, бо не хотіли вже повертатись додому.
Старий Брендан любив казки. Молодим монахам, які зневажали старовинні оповідання, він завжди казав: «жодна легенда не виростає на порожньому місці. Де стоїть величезний дуб, раніш пробивалося до сонця малесеньке деревце, а ще раніше впав жолудь у землю. Так і з стародавніми казками – у кожної з них був якийсь початок. Та кожна з них може нас чомусь навчити». То і таке бувало, що переписували монахи у бібліотеках монастирю не тільки Біблію або проповіді стародавніх вчителів церкви, але й бувальщини про героїв, які відважно билися з ворогами вітчизни або пускалися у мандри Великим Морем. Казав їм Брендан: «життя кожного з нас – це і битва, і подорож. Битва – зі злом, з гріхом в серці. Подорож – стежками життя».
Ввечері, у хвилини заходу сонця, або вже в сутінках, часто піднімався він на велику монастирську вежу та дивився на захід – там де море зливалося з небом у вирі та останні проміні запалювали вечірні хмари неземним полум’ям. І ставала перед ним у загадкова видінні казкова країна, така далека й така несхожа на його рідний острів. І охоплювала серце старого монаха дивовижна мрія – самому кинутися у мандри, відправитися у подорож на захід, щоб дістатися казкового краю, доторкнутися до незбагненної мрії.
Сміявся тоді він сам над собою, бо ж вірив, що лише рай на небі може бути мрією для монаха, що фей та чарівниць на землі ані на небі не буває – лише Божі янголи, херувими та серафими, про котрих написано у Святому Письмі. І ще знав він, що не буває діамантових островів, та й пісок з галькою блищить на сонці не гірше за смарагди. І не буває місця вічного щастя на землі – лише рай та Едемський сад, де колись Адам насолоджувався безгрішним життям. Та рік проходив, і новий заступав його місце, але не залишала старого монаха стара мрія. Глузували з нього друзі, кепкував він сам з себе – невже вирішив старий проміняти рай Божий на казковий острів з феями та діамантами? Проте навіть уві сні бачив він безкраї морські простори та маленький човен, а в човні тім – себе…
Та ось, не стерпіло серце доброго Брендана, і зібрав друзів своїх та й об’явив їм:
- Втомився я від мрій, яких не можу збагнути. Просить серце моє не стримувати себе і пуститись у подорож на захід у пошуках казкової країни. Може, це є рай небесний, оже – втрачений для людей Едемський сад. Хоч вірте мені, хоч глузуйте далі, але не відмовлюсь я від того, що задумав, і не матиму спокою, поки не досягну чарівної країни, про яку стільки читав та чув.
І відповіли йому друзі:
- Може прав ти на шляху своєму, може й ні. Але ми не залишимо тебе на цьому небезпечному шляху. Вірні друзі завжди стануть у пригоді, і тому відправляємося ми з тобою.
Зробили вони човен з бичачих шкір – як завжди робили кораблі в Ірландії. Човен був легкий, і спритно летів навіть при легкому вітерці, але міг витримати навіть сильний шторм. Поставили на човні дві щогли та підняли білі вітрила, на яких намальовані були хрести – такі, які зазвичай ставили в Ірландії. І відправились Брендан з друзями у подорож до далекої невідомої країни.
Довгим та нелегким був їхній шлях. Пливли вони безкраїм морем, визначаючи напрямок по сонцю та зірках, і не раз та не два прокидалось в їхніх серцях бажання повернутись додому, до рідного монастирю. Але щовечора, коли сонце заходило за обрій далеко на заході, і під останніми проміннями дню спалахували вечірні хмари неземним полум’ям, бачилася монахам незбагненна казкова країна. Вона була ще далеко, дуже далека, але трошки ближче, ніж учора та позавчора. І лягали друзі спати, знаючи, що завтра вона буде ще ближче. І хоч сотні сотень морських миль віддаляють їх від мрії Брендана, але це вже на Ілька миль менше ніж учора, але завтра цих миль буде ще менше. Ненабагато, але все ж таки менше.
Так пройшло багато днів, багато тижнів, багато місяців. Монахи пили дощову воду та ловили рибу з моря, боролися зі штормами, а в штиль сідали за весла. Коли корабель кидало на скелі, монахи зашивали борти міцними бичачими жилами. Коли дощів не було, вони потрошку звикало до морської води. Коли зустрічалися їм морські хижаки, вони стріляли в них з потужного довгого луку. На кораблі святкували вони і Великдень, П’ятидесятницю, і Різдво. Щонеділі Брендан на кормі човна служив Божу Службу, тримаючи чашу з причастям у правиці, а корабельне стерно у лівиці. А одного разу величезне морське чудовисько – кит – піднялося з глибин просто під кораблем монахів і везло їх кілька днів – як кінь несе вершника. І багато різних див бачили друзі на своєму шляху.
Але жодне з цих див не могло зрівнятись з дивовижною картиною, яка предстала перед їхніми очима після довгих місяців подорожі. Піщана коса, розділена широкою протокою, виглядала з моря, і хвилі били неї, але не могли затопити. А з протилежного боку вода була тиха і спокійна, і стояв там туман, але не такий, який можна було побачити в Ірландії або будь-де на землі. Туман той немов світився зсередини м’яким світлом – немов зірки у сутінках. А на дні можна було побачити, як сяють крізь воду незвичні камені, чимось схожі на діаманти та смарагди.
І промовив тоді до друзів Брендан:
- Друзі мої, вірні товариши, соратники серця. Стільки труднощів подолали ми разом, стільки солі висохло у нас на чолі, стільки морських миль пройшли. І ось, нарешті перед нами лежить омріяна країна, про яку розповідають старовинні легенди. То ж перехрестимось і помолимося, щоб не залишило нас Боже благословення, яке оберігало нас у наших мандрах. Бо ступаємо ми на казкову землю, і невідомо, чи дозволено нам, хто носять хрест на грудях та в серці, бути тут, де живуть казкові істоти, про яких не сказано ані у Святому Письмі, ані у святих отців.
Серце його було сповнено радощі та смутку, сумнівів та віри. Нарешті потрапив він до легендарного чарівного краю, і вже стоїть на порозі, переступивши який, назад вже не повернешся.
І висадились вони з друзями на косу, і тоді промовили друзі до Брендана:
- Цей шлях пройшли ми разом. Як Бог дасть, разом і повернемося. Але не можемо піти з тобою далі. Бо кажеш ти, що це країна мрій – а кожен має сам пережити та втілити у життя свою мрію. Весь шлях пройшли ми з тобою, але цей крок до своєї мусиш зробити сам – хоч і з нашими молитвами.
Подякував Брендан друзям за всю допомогу, простився з ними, ступив сам на корабель, та пропливши протокою, зник у тумані. Вітру на тому боці майже не було, проте вода немов сама несла його вперед. Пропливши крізь стіну туману, побачив він перед собою пологий берег, усіяний діамантами та смарагдами, а за ним починався ліс, де кожний листок на дереві сяяв неземним світлом. За лісом була гора, на якій височив замок. Потужні мури та башти його були складені з золота, а дванадцять брам були кожна з цілої перлини. І звідусіль – немов кожний камінчик, кожне дерево, кожний листок на гілці співали – доносилася музика. Мелодію він впізнав одразу – це був його улюблений гімн, який вони так часто співали у монастирі Клуан Ферт.
Стояв так наш монах, немов зачарований, поки не вийшла назустріч йому жінка неземної краси – мабуть, одна з тих казкових чарівниць (а може, янголів) – і промовила до нього:
- Не дивуйся, святий старче Брендане! Земля, куди ти потрапив – це та сама земля зі стародавніх легенд, земля, обіцяна Богом святим Його, земля, до якої линуть усі мрії та марення. Чому ж дивуватись, що твої мрії привели тебе сюди? Вірно сказано, що хто раз ступив на землю цю, ніколи не захоче повернутись назад. Проте подорож твого життя та служіння на землі ще не закінчився, і тому не можеш ти залишитись тут. Чекає на тебе повернення додому, довгі труди на ірландській землі, у твоєму рідному Клуан Ферті, який буде місцем твоєї смерті та воскресіння. Але пам’ятай, що прийде час, коли Бог наш забере тебе у цю небесну країну. Зберігай мрію в серці своєму, пронеси її через життя та забери з собою у домовину – і приведе вона тебе до радості та до раю небесного, до Бога, Якому ти вірно служив усе життя, та ще послужиш…
Коли повернувся Брендан до друзів, очі його палали від неземної радості та спокою, а все тіло немов світилося тим казковим світлом.
Шлях додому опинився значно коротшим – бо це був шлях додому. Розповів Брендан друзям та монахам у монастирі про свої пригоди та про чарівну країну, де Бог чекає на своїх вірних дітей. І натхнені розповідями свого старого наставника, хотіли монахи пуститися у далеку подорож, і просили Брендана показати їм шлях. Проте Брендан сказав їм:
- У кожного з нас своя мрія, і кожен має сам знайти відповідь до своєї мрії, збагнути свою казку, досягти своєї мети. Нехай ваша мрія веде вас, і ваш корабель знайде свій шлях.
Пускалися монахи у далекі подорожі, щоб знайти свою мрію. Проте лише Брендан досяг тоді тієї казкової країни, і ніхто після нього – бо шлях у кожного свій, і мрія у кожного своя, і кожен власною дорогою іде у пошуках відповіді, у пошуках мрії, у спробі втілити в життя власну казку, стати героєм своєї легенди. Тому кораблі інших монахів приставали до інших берегів – не казкових, а звичайних, де жили звичайні люди. І тоді ставали монахи духовними пастирями для тих людей, і несли вони так добру звістку про Бога, про Сина Його, про пречисту Божу Матір та святих людей, які життям своїм дали нам приклад почесного та побожного життя. Несли вони Добру Звістку у багатьох землях – від рідної Ірландії, що лежить далеко на краю землі, аж до самого Києва. І на кожного з цих мандрівників чекала власна дорога, власна казка, власний шлях до тієї землі, куди линуть усі мрії…
А Брендан (тепер вже його прозвали Брендан-мореплавець) довго жив у своєму монастирі, а по смерті об’явили його святим, бо життям своїм, любов’ю до Бога та людей подав він приклад життя почесного та побожного. І ще довго складали казки та легенди про його чудове служіння та дивовижну подорож вслід за мрією до казкових земель, де зберігається місце для кожного з нас.

Об авторе все произведения автора >>>

Виктор Заславский Виктор Заславский, Киев, Украина
Историк, переводчик, литератор, служитель в церкви
e-mail автора: zaslavskyuets@ukr.net
сайт автора: личная страница

 
Прочитано 8103 раза. Голосов 4. Средняя оценка: 3.5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы, замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Отзывы читателей об этой статье Написать отзыв Форум
Дана Миронюк 2009-09-24 14:39:43
gjghiklpljk;kljk
 
ирина 2010-05-14 13:59:28
благодарю: давно хотелось почитать эту легенду
 
ирина 2010-05-14 13:59:58
благодарю: давно хотелось почитать эту легенду
 
читайте в разделе Проза обратите внимание

Перший день весни... ( мініатюра) - Бондаренко Мария

Забытые Двери - Fylhbfyjd Gfdtk
Не совсем в формат сайта.История создания такова 6долго и упорно пытался пробить рубрику "Мегаполис в печатном издании,на Родине не приняли,просил случайных знакомых передать в издания их города,но ответа не поступало,пробивался через коммерческие издания ,отчего приходилось работать сутки через день,недавно послал в листудию "Белкин " с нижеследующей исповедью: Исповедь Фореста Гампа Повторю телефон Димы. Не знаю настолько уж он знаменит вм вашем > ВУЗе ,сколь себя обрисовывает...89272864201.Познакомились мы так: > работал на заводе ,сходил с ума от первой поздней любви (в > 22!!!года),писал на станке безграмотные стихи и брал дни в счёт отпуска для поездок на историческую Родину. Услышал ,что некто Дима Першин устраивает вечер памяти > поэта-земляка Седова. У Александра Палыча Седова трагическая > судьба-выкормыш А Н Калашникова ,будучи актёром ,он много колесил по > стране ,потом оказался на Родине ,спился ,опустился до ДД на базарном > радио ,к 40 ни семьи ,ни кола ,ни двора ,накушался таблеток ,опочил , > горя не выдержала старуха -мать ,выносили 2 гроба .Известности поэта > он не сыскал и после смерти ,вспоминают лишь кучка людей. Я долго > искал сборник этого автора ,удалось купить брачок в > типографии. Читая ,плакал :я нал уже какие эмоции порождают подобные > строки. Потом узнаю ,Дима устраивает литобъеденение . Сходил, не > привычный к подобному ,чувствовал себя не в своей тарелке: какие -то > старики обсуждают стихи о УХЕ ИЗ КОТА .Дима предложил поступать в > Литературный ,разбередив старые раны – ведь мечтал об этом с д\с . А тут у меня начались домашние > проблемы ,больницы. За это время сей литсоюз распался. Одного старика > муж сей пихал в местный журнал ,со мной занимался по субботам ,пихая в > Литературный. Группу инв-ти я не получил -не было взяток ,устроиться > со справкой на лёгкий труд -нереально ,первая любовь не и без моей помощи поступила в медучилище и вышла замуж ,а я оказался в Церкви, где один священник посулил помощь в получении образования. В это время > он поминал Бикмуллина (мужик пахал на мебельном комбинате ,после > смерти выяснилось, что -академик. Вроде ,его труд защитили как > диссертацию ,а потом издали книгой под чужим именем, вроде выпивал от > этого, а потом сердце не выдержало.)На этом вечере познакомился с > Лёшей Куприяновым -я давно предлагал Диме пообщаться с ним, но тот > орал, что рабочие- быдло, мордовский эпос в зачаточном > состоянии, православные –лукавые ,а в самиздате 90х все > графоманы ,а я –эгоист ,фаталист и интроверт. Мнение ,что написание некрологов коммерчески выгодно меня > коробило Раз так достал, что я читаю ненужную литературу, что я > приволок ему кипу своих книг- Золю, Бальзака и Стельмаха "Думу о > тебе",после чего он стал их читать. А меня познакомил С > произведениями Саши Соколова И вот Дима, обозначающий меня > эгоистом, интровертом ,шизофреником, достоевским и прочая заявляется ,в > Храм, выдёргивает меня во время службы из Алтаря ,обозначает > мракобесом, упрямым мордвином ,пугает депрессией, что Церковь меня испортит, там всех пугают адом придирается к > обуви. потом заявляется через 3дня с думой, что мне надо в > семинарию. Потом в день когда мне надо было уже быть в Литературном > через общую знакомую интересовался моей судьбой .НО то что он > отправил оказалось не добирающем положенного объёма, а он любил в моих > строках выдёргивать любые зачатки духовного. Я заработал, послал то что сам > хочу и как хочу -и прошёл...Тут умер священник ,отчего я не поехал в Москву после вызова из Литературного. У гроба его мы встретились с Димой , тогда ещё с косичкой. Я не поехал и после второго вызова –всё надеялся, не смотря на отсутствие возможностей ,сперва чего –то достичь. Потом мы не виделись. я полностью был в > ауре православия -и то было самым лучшим временем моей жизни. Видел > его редко и случайно, знал что в музыкалке ставит голос, раскручивает > свою группу .У мызшколы советовал о снятии полдома у старухе в Пензе и устроиться педагогом ,а ещё искренне радовался,что я не испорчен Церковью .А я уже побывал в Монастыре,где не получил благословения на творчество,пытался уйти из Церкви и написал психологическую работу (www.serbin1.narod.ru ),кою, не смотря на заверения препода никуда до сих пор не пристроил, ибо это считается неугодным Богу. Раз пересёкся с ним на квартире его мамы, где он жил > после нового развода ,он вспоминал мою обувь, из-за которой на меня не > посмотрят девушки. Знал бы как смотрели когда в дедовых обносках > ходил до 20 лет...Дима продолжал ставить театральные зрелища ,на которые я не ходил, т. к. чувствую себя в подобной атмосфере не в своей тарелке. А потом окончательно ушёл из Церкви ,т .к. там пытались склонить на свою сторону ,а я не хотел отрекаться от творчества. Дальше я болтался по городу. Тут предложили это место > корреспондента , хотелось заявит о нём ,встретились Он позвонил в > редакцию и наорал в трубку .Рассказывал о первых шагах в инете, звал > с собой. Написанную статью он привычно потерял, написал новую .Многим > людям рекомендовал его, да весь литгород тащил за свой счёт в сеть .Но > у Димы ежедневно меняется мнение .Он ничего не помнит -2жена как -то > его стабилизировала ,а сейчас некому. Ходил я каждый день в этот > салон и рассказывал адресатам, какие проблемы не позволяют переслать > Диме свои вирши .А б\п он и не будет. Он восстанавливал литклуб > ,скачивал материалы ,находил идеи -он терял и забывал Пошёл потом на > мойку .Надеясь, что пробью рубрики о таких Димах в молодёжках и буду получать гонорары ,да их порадую ,Дим этих.. После Церкви я ,вообще, долго болтался по низко оплачиваемым работёнкам ,на которые не каждый и пойдёт. Иногда я не мог даже содержать майл , не раз закрывал ящик и пользовался обычной почтой. Зряплата когда не дотягивала и до 1- 2 тысяч рублей, сшибал в Церкви, но тупо тратился на сеть ,пытаясь выйти на диаспору афророссиян и самиздатчиков 90х,что разбегались от меня как от бабайки дети. Нередко меня убеждали, что мои попытки чего –то достичь нереальны ,а я продолжал идти вперёд. Так однажды я узнал о Иноке Всеволоде и долго надеялся, что он поможет пробиться в творчестве ,что ,конечно же ,не кормит ,а разоряет, особенно когда комп недоступнее летающей тарелки. Зашивался ,звонил ему чуть не каждый день, просил передать фото > для оформления наборщикам, не пришёл ,в салоне подготовил папку, где > разжевал куда и что ,не пришёл .»З.Двери» вышли на Кружевах > -предъявил ,что ничего не показывал Потом издал уже без оформления в > Крае Городов, отнёс его маме экз ,он его потерял. После мойки оказался в Пту,выходило меньше поди даже500 в месяц .В это время переписывался с одной девчонкой ,долго и подробно. И даже пригласил в Дивеево. Но она видела это смешным и глупым, обозначала меня наивным, эгоистом, говорила ,что использую людей и что она – не цветочек аленький и согласна пойти официанткой в ночной клуб, чтоб быть честнее. Но она ,не подозревая, вернула меня в Храм, откуда я ушёл и как прихожанин. Потом, ковыряясь в церковной грядке ,я встречу девушку, что из- за проблем с трудоустройством долго отирается при Храме за паёк. Мне она западёт душевными качествами .Однажды мы долго будем стоять в подъезде, она будет рассказывать скольких ухожёров отшила ,т. к. мечтает стать монахиней, и лишь тогда я пойму насколько смешно и глупо выглядел в переписке ,которую прекратил, кстати, пытаясь в очередной раз вернуться в духовное русло. Потом стал видеть его, Диму, > в Храме ,где он говорил ,что...в следующей жизни будет монахом. Появление его, почти лысого, спустя года три, для меня было неожиданностью. Я попросил его сканировать фото свои для Белкина, он как всегда пообещал ,потом забыл и не захотел оформлять мой текст. Так что – на прямую к нему .Просил > оформление послать Вам, проигнорировал ,в воскресение поцапались ,а в > понедельник подобрал меня к себе поговорить. Учил жизни ,не давал договорить ,привычно не мог выслушать ,а я был, не смотря на хроническую трезвенность ,впервые и, надеюсь , в последний раз выпимши и мне было херово –одна девчонка брала для своего сайта мои рукописи ,а теперь из не найду > и сватал какую-то пухленькую массажистку, а у меня ,стоит увидеть на ульце ту первую любовь по –прежнему предательски ёкает сердечко ,да и согласен остаться один или привезти с отцовой деревни девчонку из неблагополучной семьи, лишь бы за писанину не стучала сковородкой по башке. Журил что я никогда не буду классиком и сам не знаю чего хочу ,что не пишу в местную > прессу ,где за месяц дают 700 рублей. Но это не мой уровень ,и я вырос из этих штанов

Услышанные Мысли. Мысль # 1 - Elena Stoykova-McEachern

>>> Все произведения раздела Проза >>>

Публицистика :
О протестантизме и Реформации - Владимир Кабаков

Поэзия :
Божий суд - Михаил Потылицын

Поэзия :
Молодость+Любовь=Жизнь От АлексаБеж - Александр Бежецкий(Саня, сашок, санчес ака Бегун, бежа)

 
Назад | Христианское творчество: все разделы | Раздел Проза
www.ForU.ru - (c) Христианская газета Для ТЕБЯ 1998-2012 - , тел.: +38 068 478 92 77
  Каталог христианских сайтов Для ТЕБЯ


Рамочка.ру - лучшее средство опубликовать фотки в сети!

Надежный хостинг: CPanel + php5 + MySQL5 от $1.95 Hosting





Маранафа - Библия, каталог сайтов, христианский чат, форум

Rambler's Top100
Яндекс цитирования

Rambler's Top100